Українська Автокефальнa
Православна Церква в Діаспорі 


офіційний веб-сайт

 

 


Головна
Новини
Єпископат
Парафії
Історія

Фотогалерея
Відео
Ресурси
Контакти


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Про Літургію ранішосвячених дарів

Правило 52 VI Вселенського Собору зобов'язувало священнослужителів, щоб в усі дні посту і св. Чотиридесятниці, крім суботи і неділі і святого дня Благовіщення", відправлялась не інакша Літургія, як раніш- освячених дарів". Колись в Києво-Печерській лаврі ця Літургія правилась щодня на протязі цілого Великого посту (крім понеділка і вівторка першого тижня), а в інших церквах в середу і п'ятницю кожного тижня, в понеділок, вівторок і середу страсного тижня, в четвер п'ятого тижня та в дні храмових свят на честь святого, як і тепер.

Своїми молитвами, співами й обрядами, що відповідають дням Великого посту, ця Літургія в силі зворушити нашу думку, розбудити її від сну, вдихнути в неї дух бадьорости, розірвати, хоч і тимчасово, наш зв'язок із світом та показати той духовний світ, той вічний уділ, що належить нашій душі через її духовну природу; ця Літургія пробуджує наше релігійне почуття і тим самим викликає в нас щиру й сердечну потребу посиленої молитви. Справді, коли ми заглибимось у зміст і значення деяких молитов і співів цієї Літургії, то ми побачимо і відчуємо, яка в них сила сердечної віри, молитовного почуття, скрухи в гріхах і жадоби духовного спасіння. Вона створює в нас молитовно-покаянний настрій і кличе нас до святого, боговгодного життя. Як не піддатися побожному захопленню під час цієї Літургії: така вона повчальна, така хвилююча від початку до кінця!

Ось глибоко-зворушлива й повна розчулення молитва св. Єфрема Сиріна ,,Господи і Владико життя мого", що читається двічі на цій Літургії. Стоячи на колінах, з почуттям глибокого християнського смирення, слухаємо і вимовляємо ми слова цієї молитви. ,,Господи і Владико життя мого", взиваємо ми, бо Бог є Творець наш, від якого ми маємо життя і в руках Якого і кінець його; ми просимо Бога звільнити нас від таких згубних для нашої душі гріхів, як лінивство, безнадійність, владолюбство і пустомовство, бо в них небезпека для нашого спасіння; ми просимо, щоб Господь і Владика життя нашого не попустив цим пристрастям проникнути в наше серце й заволодіти ним, а оновив наші душі добрими почуттями і наповнив їх такими християнськими чеснотами, як чистота, покора, терпіння й любов, тому що самі ми, без допомоги спасаючої Божої благодаті, не в силі стати чистими серцем, визволитись від гордости, витримати тягар диявольської спокуси і наповнитися чистою християнською любов'ю; ми просимо, щоб Бог дав нам бачити наші гріхи і не осуджувати нашого брата, бо чи ж нам судити інших, коли ми самі повні гріхів? У кожному слові цієї молитви ми чуємо зойк душі людської, що хоче розірвати кайдани гріха, і рветься до забутого нами в життєвій суєті джерела правди і святости. Сльози мимохіть показуються на очах віруючих під час її читання. І не слід соромитися цих сліз, бо ними, як благодатним дощем, зрошується наше серце і стає здібним приймати в себе благодать Божу, ними притягається на нас благословення Отця небесного і вкорінюється в нас сердечне розчулення.

Пригадаймо ту хвилину на Літургії, коли священик осіняє людей свічкою з кадилом (архиєрей трикірієм з кадилом), виголошуючи слова: ,,Світло Христове просвіщає всіх", при чому всі присутні падають ниць. Слова ці нагадують нам пришестя в світ Спасителя і Його благовістя спасіння людям. Як не схилитися перед премудрістю Христа, як не відчути смирення і вдячности до Христа, що дав нам небесне світло! Ці почуття ми й показуємо, падаючи ниць. Крім того, ця священнодія вказує нам на звичай, що був у давній Церкві, за яким тих, що готувались до св. Хрещення, осіняли засвіченою свічкою перед виходом їх із церкви на знак того благодатного світла, яке вони мали дістати під час св. Хрещення.

Візьмімо той момент, коли співається молитва: ,,Нехай піднесеться молитва моя, наче кадило перед Тобою, підношення рук моїх, як жертва вечірня". Нехай піднесеться наша молитва, немов кадильний дим, чиста, запашна й легка, і нехай підношення наших рук буде для Господа, як жертва вечірня, приємна, тучна й боговгодна ось чого бажаємо в цій молитві. ,,Господи, взивав я до Тебе", співається далі, не нахили серця мого до слів лукавих, щоб не виправдувався я в гріхах". Навряд чи можна краще висловити якимись іншими словами нашу сердечну скруху в гріхах наших і безсилля наше спастись без милосердя й благости Божої. Наша душа під час співу піснопінь наповняється високим релігійно-моральним почуттям смирення, покаяння й жадобою прощення гріхів. Які побожні думки породжує в нас ця молитва, як вона смиряє нас, розчулює серце і підносить нашу душу до Бога! Мимоволі згинаються тоді наші коліна до землі, а розум і серце линуть до неба, до Бога.

А що сказати про ту величну хвилину Літургії, коли співається, замісць херувимської, пісня: Нині сили небесні з нами невидимо служать; ось бо входить Цар слави, ось жертву таємную, звершеную, вони, як переможця, проводять" і коли переносяться Св. Дари з жертівника на престол та входить Цар слави Господь Ісус Христос у відчинені царські двері? Тоді не одні ми стоїмо в храмі Божому: цілий сонм безтілесних духів, сили небесні з нами невидимо служать". Що тоді ми повинні відчувати, про що думати і як молитись? Вірою і любов'ю приступімо, співаємо ми тоді з церквою, щоб причасниками життя вічного бути", бо Христос з'являється перед нами дійсно й істотно. Як же не впасти нам ниць перед Найсвятішим Святих у свідомості своєї гріховної нечистоти й порочности! Яке людське серце не наповниться почуттям непідробленого захоплення від таємничої близькости в цей момент до нас Спасителя!

Отже, і читання, і обряди, і чорний одяг священнослужителя, що є символом нашої скрухи в гріхах все це кличе нас до покаяння, до скрухи сердечної, до побожного розчулення, щоб нам достойно час посту закінчити, у вірі єдність зберегти, переможцями над гріхом стати й неосудно поклонитися Святому Воскресенню" (Заамвон. мол.).

Архієпископ Володимир.

Збірка проповідей. Нью-Йорк Бавнд Брук, 1963


 

 


 


2010-2011 УАПЦ в Діаспорі