Українська Автокефальнa
Православна Церква в Діаспорі 


офіційний веб-сайт

 

 


Головна
Новини
Єпископат
Парафії
Історія

Фотогалерея
Відео
Ресурси
Контакти


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Слово в неділю 4-ту Великого Посту

НЕДІЛЯ ПРЕПОДОБНОГО ІВАНА ЛІСТВИЧНИКА

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Четверта неділя Великого посту присвячена пам'яті преподобного Івана Ліствичника, якого так назвали через те, що він залишив нам вчення про духовну ліствицю - це сходи, які єднають Небо й Землю.

У Святому Письмі є розповідь про праотця нашого Господа патріарха Якова.
Одного разу, праотець Яків залишився на ніч в одному пустельному місці, і коли заснув, то побачив уві сні, щось схоже на вежу, яка сходами здіймалася до неба, і ангелів Божих, які підіймалися і сходили донизу, а нагорі - престол Небесного Царя.
 

Коли праотець Яків прокинувся, то ж збагнув, що є якийсь таємничий, невидимий для нашого ока зв'язок між світом Божим і живим світом. У сні у виді з'явилося праотецеві вежа зі сходами, що йшли в небо, і сказав: праотець Святе це місце.

Відтоді багато людей, коли замислювалися про шлях людський, порівнювали людський щлях з довгим сходженням на високу вежу чи, ще краще можна сказати, на високу неприступну гору, вершини, якої - не видно із землі.

Пам'ятаємо, слова Господа, який сказав своїм першим апостолам, що вони побачать небо відкритим і ангелів Божих, які підніматимуться і сходитимуть на землю. Тобто, віддаленість людей від Бога, відірваність смертних і грішних людей від Творця, ніби поповнюється оцим зв'язком.
Бо - Хто поєднав Небо і Землю? Хто поєднав Бога і людину? Боголюдина, Господь наш Ісус Христос!
І, звичайно, Матір Божа, яка принесла в наш світ Боже дитятко. Тому й називають Її в церковних співах Ліствицею Небесною, бо Господь до нас через Неї сходить. Отже, не так уже далеке від нас Небо, не так вже Небо від нас відірване! Бо Є сходи, якими ми насмілюємось підніматися і сходити.

Довкола старовинних гір, куди люди приходили і молилися, почали осідати самітники і подвижники. Так було біля Афонської гори, біля Синайської гори, і в інших прекрасних пустельних місцях. І от у Синайській пустелі біля гори Божої жив Іван Ліствичник. У маленькому монастирі проводив він свої дні: в молитві, в праці, в думах про весь світ, про долі людей, які страждають від зла, що панує тут в світі.
Часто вранці, і ще до сходу сонця, преподобний Іван виходив помолитися, дивився Іван на Синайську гору і бачив там темні долини, оповиті сутінками, бачив гострі вершини, які ховалися у хмари. Але ось і сходила зоря, вершини гір червоніли від сонця, що сходило, а внизу була - пітьма.

У цей час деякі благочестиві прочани по-одинці або групами починають сходження вгору, щоб помолитися там, де Господь з'являвся пророку Мойсею. І йдуть там слизькими, важкими стежками, піднімаються по крутизні, боячись поглянути вниз, але йдуть вгору, вгору, до цих вершин, які освітлюються сонцем!

І ось тоді преподобний Іван порівняв наше людське життя з цією горою, по якій піднімаються прочани, і зрозумів, що необхідне постійне сходження, бо хто не йде вгору, той буде змушений блукати внизу і залишиться завжди бранцем пітьми і невір'я.

Так, - наше життя є шлях і, хто не хоче йти, чи хто гадає, що можна бути християнином і тупцювати на місці, той обманює і себе, і Бога. Мине десять, двадцять, шістдесят літ, і якщо нічого для Господа не зробив, і якщо ні в чому не просунувся вперед, то значить, марно ці роки пройшли. Інші сходили, інші йшли вгору, а оця людина ходила навколо в пітьмі, і в смертному середовищі.

Страшно подумати про це, тому, що вгорі на нас чекає Господь, а внизу пітьма... Пітьма гріха - лінощів, відсталості, нестаранності. Там то ми й тупцюємо, хоча й вважаємо себе православними християнами, але далеко і багато інші, обігнали нас!

Більше того, ця сходження гора, ця ліствиця - особлива! Коли піднімаєшся простими сходами, можеш зупинитися і стояти, а там - інакше. Якщо зупинишся, поїдеш униз, бо назад - там не можна зупинятися.
Кожен з нас знає по собі, що буває, коли людина перестає молитися. Здається, покинув молитву, бо поточні справи заморочили, але минув час - тиждень, два, місяць - і як потім важко відновити своє серце! Як потім важко повернутися до молитви, тому, що душа відійшла назад; не на місці стояла і згубила те, що мала.

Молитва, - міркує преподобний Іван Лествичник, - є повідомлення і зєднання людини з Богом. Скажіть, хто б з нас міг краще і повніше зобразити властивості і силу молитви? Скільки, не говорю, про свлїх думок і почуттів, а таємниць і чудес молитви - то повне життя кожного слово! Не відходіть від молитви доти, по Божому помаху, вогонь ретельності твоєї трохи загасне і вода сліз твоїх стане виснажуватися. Тому, що може статися, іншого такого випадку, до прощення гріхів твоїх настільки зручного, все життя не одержиш.

Дальше оповідає преподобний Лествичник про різні види молитви:- Стояння на молитві єдине: але багаторізні її види. Коли під час своєї молитви відчуваєш внутрішню радість або розлучення, то зупинися на ньому: тому, що тоді Ангел Хоронитель укупі з вами молиться.

Тільки вперед! Тільки стукати до Бога! Тільки просити допомоги на цьому шляху! А шлях цей важкий: з одного боку безодня смутку, з другого - загрожують обвали спокус, з третього - тріщини випробувань і скорбот. Але є і помічники, є і провідники, є і покажчики на цьому шляху, Головний наш вказівник - Святе Письмо.

Відкриваємо його і там для нас все зазначено, як підніматися до Бога в Його Царство. І є і покажчики на цьому шляху, схожі на стрілки, які вказують тут шлях до світла, і там де шлях до загибелі. Отже, ми прекрасно все знаємо і все нам дане!

І врешті, і є нам провідники. Хто вони ? Хто наші захисники, заступники, друзі, наші, старші брати - це Святі, преподобні учителі. Їхнє життя є для нас - настанова, вони завжди живі і моляться за нас, і кожного з нас ангел Господній опікує. Кожен з нас має свого Святого покровителя і свого ангела-хоронителя. Пам'ятайте про них, знайте, що вони не кинуть вас посеред шляху, і тоді вони зможуть вам допомогти.
Деякі говорять, а чого ж ми падаємо, чому зриваємось, чому зазнаємо краху у своїх спробах піднятися? Відповідь в сьогоднішному Євангелії, де запитує Господь батька хворої Дитини: Чи віруєш? А той відповідає: Вірую, Господи, допоможи моєму невір'ю. І тоді Господь зцілив сина.

Так і є на нашому шляху. Якщо ми вирішили себе доручити Богу, і якщо ми цілком Йому віддані, тоді і допомога буде. А коли - ми йдемо, боячись, сумніваючись, нарікаючи, чи замислюючись, чи не станеться чогось, не буде нам тоді допомоги, бо ми самі відводимо від себе рятівну руку Божу, Яка вічно простягненна до нас.

Ось йде вже друга половина Великого посту.

Хто з нас знає, чи доживемо ми до наступного посту, до наступної, а може навіть і до нинішньої Пасхи? Життя минає, все минає. Будемо поспішати збирати скарби в своєму серці і душі зараз.
Будемо ж підніматися цими сходами. Сходинками молитви, сходинками добра, сходинками помірності і тоді всі наші помічники оточать нас, тоді заговорять до нас, всі покажчики. Тоді Сам Господь, Який вгорі, на сяючій вершиш буде чекати на нас, і простягне нам Свою руку і зміцнить нас на нашому нелегкому і важкому щляху життя. Амінь !

протоієрей Богдан Матвійчук
Голова Консисторії УАПЦ у Великобританії

Складено із книжки проповідей:
священика Олександр Мень : Київ 2004
отець Інокетій Борисів : Київ 2006
 




 

 


 


2010-2011 УАПЦ в Діаспорі